Електронна сповідь та цвинтар онлайн. Що ще ви не знали про соцмережі?
Ця стаття визначає схильність численних соціальних мереж до зміни похоронних ритуалів і віртуальний світ, де всілякі лайки не відрізняються від заупокійних висловів, а сторінки мерців дуже схожі на надгробні пам'ятники, що відображають наші нехитрі думки про смерть.
Проблема передачі облікових записів від одного користувача до іншого є актуальною, в даний час успадкувати можливо все, що можна побажати – зім'яту серветку, пароль від «Твіттера». Знаходяться і ті, які віддають свій аккаунт у соціальних мережах чужому користувачеві, щоб після смерті вони «віртуально померли». Інші люди використовують їх як літературні або художні архіви, які все ще здатні принести вигоду щасливим нащадкам. Споконвіку існує традиція передачі сімейного добра у спадок.
Надіслати електронне повідомлення мертвому другові рівнозначно молитві за упокій душі в дореволюційний період; дідівський метод висловлювати співчуття набуває нових форм. Пам'ятні акаунти у «Фейсбуці», де рідні та близькі покійника часто заглядають на його сторінку і не проминуть залишити коментар та фотографії, всі разом утворюють своєрідний «віртуальний пам'ятник». Вони такі схожі на пам'ятні знаки з обох боків доріг, споруджені на мсці автокатастроф. Люди часто відвідують ці знаки, дарують різні підношення у вигляді квітів та їжі. Навіщо знадобиться померлому подібна їжа, якщо він там зовсім не похований? Отже, поняття смерті виходить за межу цвинтарів та старих обрядів. У православ'ї поминальний термін для членів сім'ї становить один рік, для інших – сорок днів, а пам'ятні знаки користуються увагою десятки років.
Пам'ятники на місці трагедій почали виникати в усьому світі практично в один і той же час – у вісімдесяті роки минулого сторіччя – і, очевидно, вказують на нову тенденцію у розвитку світової культури. Криза самовизначення, пов'язана з кінцевою розбіжністю від старих норм та виникненням нових явищ соціального життя, різні держави долають по своєму. У західних країнах проблема посмертного життя у віртуальному просторі є суттєвою, внаслідок чого створюються нові сайти та програми, що дозволяють користувачеві керувати своєю «загробною» особистістю, при цьому зумівши ототожнити її від себе.
Насправді, в питаннях соціальних мереж починає діяти процес спрощення похоронних процедур, тобто смутку. У наші дні гіркоту про кончину когось можна висловити сидячи перед екраном комп'ютерів і поставивши співчутливий «лайк» на його сторінці. Не варто дивуватися з того факту, що відкритий рік тому гумористичний сайт електронних сповідей «Е-батюшка» отримав велику популярність, насправді люди були не проти покаятися в гріхах не сходячи з місць перед комп'ютером.